Головна мета мого маніфесту – розповісти про проблеми, з якими стикаються учні в сучасних українських школах, і тим самим вплинути на ситуацію в цілому, оскільки, на мою думку, зараз страждають усі – і вчителі, і учні, і їхні батьки.
Я дуже люблю отримувати нові знання і вважаю, що навчатися не тільки необхідно, але й цікаво. Та є суттєва проблема – школа повністю відбиває бажання вчитися. Вчителі постійно говорять, що учні ледачі, тільки й сидять у своїх телефонах і взагалі – всі проблеми тільки від них. Але, м'яко кажучи, це не зовсім так. Проблема є, вона величезна, ось тільки її не можна звести лише до ледарства учнів.
Відразу скажу, я не буду називати конкретну школу, людей і свого імені, тому що я, по-перше, впевнений в тому, що мене просто завалять негативом, від якого я буду нервувати, хоча не зробив нічого поганого. По-друге, я впевнений, що з такими проблемами стикається більшість шкіл, адже система – скрізь однакова. Тому імена і номери шкіл не важливі.
Зазначу, що велика частина прикладів буде з середньої школи, тому що я вже не знаю, які проблеми має молодша школа, ну а до 10-го класу я тільки дійшов, хоча, думаю, що там теж саме, як і в середній, тільки ще гірше.

Почну саме з вчителів. Це не тому, що вони «причина всіх бід», а тому, що для учня школа починається саме з учителя.
Можу сказати про себе: я не маю бажання ходити до школи, підкреслю – саме ходити до школи, а не навчатися. І це заслуга вчителів, які своїм ставленням до учнів і до свого предмета просто знищують бажання вчитися. Вони не прагнуть донести знання, у мене враження, що їхнє завдання – просто «відбути» урок.
При цьому завжди діє головне правило: учитель завжди правий, а в тому, що учні не засвоїли матеріал, будуть винні тільки вони самі. Найпростіший приклад: увесь клас до цього писав нормально контрольні, а останні дві усі написали просто жахливо, навіть ті, хто отримує високі оцінки. Учитель ніколи не скаже: «Напевно, я не дуже добре доніс вам складну тему, давайте проведемо пару уроків для повтору і обговоримо те, що було незрозуміло», не проведе повторну контрольну, а замість цього просто вилає учнів та назве їх «тупими». Так, вчителі можуть дозволяти собі образи. Ми постійно чуємо: «Ви тупі, ви найгірший клас, вчителі бояться йти до вас». Абсолютна норма – перехід на особистості, залякування, порівняння з іншими класами і учнями в негативному ключі.
Мене дуже сильно дивує і в той же час бісить те, що вчителі постійно хочуть, щоб ми – учні – боялися і слухалися їх, весь час намагаються ускладнити будь-яку ситуацію: залякують дзвінками батькам і кажуть, що вдома нас покарають (і це в дев'ятому класі!), говорять, що ми станемо двірниками (хоча це не така вже й погана професія). І це далеко не всі «педагогічні методи». Іноді вчитель може силою вигнати неугодного йому учня з класу. Крім цього, практикується зіштовхування між собою класів та учнів. Це проявляється в тому, що вчителі постійно говорять, що один клас кращий за інший (найсмішніше, що вони говорять це кожному класу, тобто по суті виходить, найгірші всі). Крім цього, вчитель може запитати в учнів, чому вони всі зробили погано, а тільки один з них (називаючи ім'я цього учня) зробив все правильно і виявився найкращим. Я думаю, що вчителі це роблять для того, щоб учні ні з ким не дружили, а замість цього фокусувалися на навчанні і ставали кращими за рахунок змагання з іншими. Хоча це і звучить чудово, як сюжет підліткового роману, але насправді це нічого не несе за собою, крім ненависті до вчителя та інших учнів.
Ще мене дратує те, що деякі завдання вчителі дають як покарання: у класі було галасно (хоча це дуже часто суб'єктивна оцінка), а значить, потрібно задати додому вдвічі або втричі більше. Так, учні можуть вести себе не дуже класно, але це не означає, що їх потрібно карати домашніми завданнями. Коли вчителі вже зрозуміють, що освіта – це не каторга, не жахлива кара, а великий подарунок і одна з найголовніших речей у житті?
У цілому виникає враження, що більшість учителів незадоволені своєю долею, вони постійно говорять, що у них самих є сім'ї і діти та всім своїм виглядом показують свою неприязнь до учнів. Навіщо йти в сферу, в якій потрібно працювати з дітьми і підлітками, якщо терпіти їх не можеш? Смішно і одночасно сумно від того, що ті люди, які зараз мріють стати вчителями і у яких виходить відмінно доносити інформацію і працювати з учнями, не залишаться працювати в школі. Здебільшого так відбувається через те, що вчителі старого гарту тиснуть на практикантів і вчителів-новачків. Добре, що такі люди йдуть хоча б в репетитори. Ви можете сказати, що це мої домисли, але ні, я розмовляв з людьми, які навчаються на педагогів.
А ось точно, що люблять всі «олдскульні» вчителя, так це надмірну повагу до них. Я пам'ятаю, як кілька разів учитель сердився на моїх однокласників через те, що вони не привіталися з ним на вулиці, хоча вони просто не помітили його.
А ще вчителям взагалі не потрібна індивідуальність учнів. Вона дуже їх дратує, напевно, тому що краще навчати роботів без особистостей, у яких взагалі немає своєї думки і найголовніше, які мовчать і поводяться слухняно.

Про домашні завдання взагалі варто поговорити окремо.
Майже кожен учитель вважає свій предмет найголовнішим і найважливішим, а тому задає стільки домашнього завдання, що його можна зробити мінімум за півтори-дві години. Але «найвеселіше» криється в тому, що таких «чудових» завдань буває до трьох на день. Через це нерідко я лягав спати о 2-3 годині ночі і лише недавно почав ставитися до цього простіше, тому що зрозумів дуже важливу істину: для багатьох учителів важливо не запам'ятовування і засвоєння теми, а механічне переписування підручника в зошит. А ще часто замість вивчення теми в школі вчителя дають складні завдання для самоопрацювання вдома. По деяким предметам ми стрибаємо з теми на тему: вчитель математики може задати додому складні приклади, а теорію ми вивчимо, тільки коли всі отримають погані оцінки. Деякі теми, які є в підручниках, ми просто не проходимо. Видно, що вчителі не встигають їх провести, але іноді створюється враження, що вони самі втомилися від уроків і від нас.
Ви можете подумати, що в непідйомних домашніх завданнях винні тільки вчителі, але ні, винна сама система. Розклад на тиждень взагалі не збалансований: в один день може бути купа уроків, за якими прийнято не задавати щось додому, в інший день з усіх предметів можуть бути письмові завдання.
Є предмети, які, здається, нікому не потрібні: ні учням, ні вчителям, ні самій системі освіти. Наприклад, «Основи здоров'я», «Етика», «Мистецтво». Найчастіше ці три предмети за розкладом бувають два рази на місяць, але навіть в ті дні, коли вони є, з них відпускають або пропонують зробити за урок якусь нездійсненну низку завдань.
Ще один з доказів того, що системі байдуже – вчителям неважливо засвоїли ми матеріал чи ні: вони можуть розповісти нову складну тему, а на наступному уроці вже почати нову, таку ж складну, або провести контрольну/самостійну. І, звичайно, наступні низькі оцінки говорять тільки про одне: «ви, ледарі, нічого не слухали на уроці».
Із проблеми з навантаженням і завалами домашніми завданнями виходить ще одна «чудова» річ – вічний брак часу в учнів. Я не знаю, хто складає розклади, але ця людина точно має садистські нахили: навіщо робити один день дуже легким, що складається з уроків, де потрібно думати менше і за якими зовсім або майже не задають домашні завдання (фізкультура, трудове навчання, інформатика), а інший наповнений купою дуже складних предметів, для яких потрібно мати свіжий мозок, здатний обробити купу інформації, присмаченої ненавистю і криками вчителів, а також сильні руки, здатні написати кілометри тексту (алгебра, геометрія, історія, мови, фізика, хімія)? Я вже давно помітив, як ці дні чергуються, але ось чому так, я не можу зрозуміти: понеділок і вівторок – найважчі дні, в які першим уроком точно може бути контрольна; середа, четвер, п’ятниця – дні легші, але це не означає, що на них не можуть поставити якоюсь складну роботу.

Оцінки... Мені дуже «подобається», як вчителі ставляться до їх «роздачі». Якщо це «одиниця», «двійка», «трійка», то її одразу ж поставлять у щоденник і до того ж будуть загрожувати дзвінком батькам (про що вже говорилося вище), а ось якщо у тебе висока оцінка (це 9-12), то вони можуть навіть забути її поставити в журнал, і єдиним доказом її існування може бути тільки запис в щоденнику або в зошиті.
Але головне не це. Найдивовижніше і сумне, що у нас немає якоїсь загальної системи оцінювання. Так, існують 12 балів, але за яким алгоритмом їх ставлять – нікому не відомо. Учитель може занижувати оцінки, тому що учень йому не подобається, або сказати: «Хотіла поставити 7, але поставила 6». Або за однаково виконане завдання двом учням поставлять різні оцінки. Крім того, оцінка може бути інструментом контролю неугодних: якщо критикували дії вчителя, то після цього він цілком може почати занижувати оцінки. Також низька оцінка може бути приводом для приниження, дуже часто – перед усім класом.

Вільний час. Його просто немає. Якщо в сьомому класі я встигав ходити в спортивну секцію, займатися в театральній студії, то тепер про це треба забути. Дорослі дорікають дітям, що їх нічого не цікавить, крім телефонів, але на інтереси просто не вистачає часу! Доводиться вибирати – або ти нормально вчишся, або займаєшся в гуртках і секціях. Так, є хлопці та дівчата, які встигають, але знаєте, яких зусиль це їм варто?
Як я вже казав, учителі весь час завантажують нас уроками і це дуже сумно. Більша частина завдань або дуже складні, або просто одноманітні, але в великому обсязі. На їх виконання – замість пропонованих одної-півтори години – іде дуже багато часу. Якщо немає письмового завдання, завжди знайдуться вірші, які потрібно вивчити напам'ять, тексти з англійської для переказу, «супер-важливі» для всіх проєкти і презентації, які так «любить» слухати весь клас і вчитель... В результаті – в будні особистого часу практично не існує. Та й у вихідні його майже немає: в п'ятницю після школи через фізичне і психічне виснаження валишся на диван і нічого не робиш, у суботу просто пів дня спиш, а в неділю доводиться робити весь цей жах, який задали на понеділок.
Через постійні навантаження тіло просто не встигає нормально відпочити і одразу ж отримує нові навантаження, тому часто учні засинають на уроках. Буквально! Знаю, це може здатися неповагою до вчителів, але самі вчителі винні в такій виснаженості своїх учнів. При цьому вони думають, що причина в тому, що школярі весь час грають на комп'ютері або приймають наркотики (так, це озвучується перед усім класом), але ніколи не визнають, що це відбувається через величезні навантаження.
Часу не вистачає навіть у самій школі. Перерви вкрай малі і часто вчителі затримують на них, тому часу вистачає тільки на те, щоб перейти з класу в клас і дістати підручники й зошити. Велика перерва теж не рятує. За час цієї перерви неможливо спокійно поїсти, доводиться весь час поспішати і швидко поглинати їжу.

Але проблема, звичайно, не тільки у вчителях. Так, їхні «методи навчання» залишають бажати кращого. Але є учні, які своїм ставленням до навчання, вчителів та інших учнів псують абсолютно все.
Найчастіше зауваження, яке ми чуємо на уроках: «Припиніть розмовляти!» Так, нерідко це просто зачіпка, але бувають такі ситуації, коли ці зауваження абсолютно доречні. У такі моменти я розчаровуюсь у своїх однокласниках. Вони можуть почати видавати дратівливі звуки, навмисно намагатися вивести з себе вчителя. Я розумію, таким чином вони демонструють те, що їм не подобається вчитель, але своєю поведінкою вони створюють кілька проблем. По-перше, змушують ставитися до себе ще гірше, по-друге, за таку поведінку найчастіше вчитель дасть купу додаткових завдань. Це звичне покарання (хоча, я впевнений, робити покарання з навчання не круто), тільки ось карають вони не тих, хто винен, а весь клас, від чого з'являється ненависть учнів до своїх же однокласників, а ще й – до навчання і вчителів, і як наслідок – вчителів до учнів... Тобто – замкнуте коло суцільної ненависті.
Крім конфліктів з учителями, купа сутичок і в самому класі. Практично кожен хоче стати кращим за інших, використовуючи для цього найгірші способи. Одні учні намагаються всіляко принизити інших для того, щоб здаватися «вище». У кожному класі є свій «авторитет». Його не завжди визнають таким вголос, але по відношенню до нього відразу видно його положення в ієрархії класу. Такі «авторитети» оточують себе «свитою», яка підтримує їх у всьому. Крім цього, багатьох чомусь хвилює те, яким повинен бути інший. І якщо ти хоч якось відрізняєшся, це вважатимуть жахливим, почнуть ображати, ненавидіти, можуть навіть бити. На тобі відразу поставлять клеймо «дивного», а особливо підлі будуть говорити всім, що ти гірший за інших, псуючи відношення учнів всієї школи до тебе.
Загалом – у школі не стільки культ сили, скільки шанування сірості. Потрібно бути таким, як усі. Не треба виділятися, хоча можна бути клішованим «ябунтівником» – грубіянити старшим, палити, забивати на навчання.

Ще хочу згадати про старост класу. Коли таку посаду ввели, я думав, що їхнє завдання – відстоювати права і позиції учнів, а виявилося, що їхня функція – «подай-принеси» і «підтакування» вчителям. Звичайно, останнє залежить від характеру старости, але те, що це просто люди-інструменти – правда. Я не кажу, що всі старости – люди без власної думки, але мені здається, що їхні права і обов'язки занадто обмежені, вони можуть бути «мостом» між вчителями та учнями, посередниками в разі виникнення конфліктів, але замість цього вони просто дають уроки на карантин і анонсують шкільні заходи. Це, звичайно, дуже корисно і зручно, але мені здається, що у старост набагато більший потенціал.

Крім учнів і вчителів існує ще одна сторона, яка, на жаль, теж може впливати на процес навчання не завжди позитивно. Це батьки. Так, серед них є купа чудових людей, як і у випадку з учнями і вчителями, але я багато разів стикався з тим, коли вони вели себе просто жахливо.
Дуже часто батьки впадають у дві крайності: або в будь-якій ситуації захищають свою дитину, не розбираючись, права вона чи ні; або – що буває частіше – довіряють тільки вчителям і тільки слова вчителів здаються їм єдиною і справжньою правдою.
Батьки змушують учитися, але оцінки для них можуть бути важливішими, ніж знання. Дуже складно довести, що ти добре розумієш предмет, коли оцінки свідчать про протилежне.
Одним із головних «педагогічних методів» батьки вважають покарання. Напевно, вони думають, що це частина виховного процесу, але своїми діями – заборонами, відбиранням телефонів, погрозами і криками вони тільки викликають неприязнь у своїх дітей до навчання і часто – до себе самих. Хіба не можна спокійно аналізувати ситуації, в яких опиняються ваші діти і приймати зважені рішення?

Я не хочу просто розповісти про те, як все погано в школах. Головні думки, які я хотів би донести:
Вчителі, вмійте вислухати своїх учнів, перестаньте слідувати олдскульним кліше і не створюйте із себе якихось панів. Я розумію, що давати знання – дуже почесна роль, тільки не треба при цьому принижувати тих, кому ви ці знання даєте. І, будь ласка, зрозумійте нарешті, що крім вашого предмета є й інші. Так, розклад часто дуже незручний, а вам потрібно слідувати навчальному плану, але, будь ласка, думайте в першу чергу не про нього, а про своїх учнів. Тоді відносини з ними у вас точно стануть кращими.
Учні, відстоюйте свої права і домагайтеся поваги до себе. Але щоб цього досягти, поводьтеся гідно, намагайтеся довести свою думку доводами, а не емоціями. Протестуйте, але робіть це з повагою до того, від кого хочете домогтися розуміння і рівноправності. Не потрібно гучних вигуків і образ. Поважайте себе, але в той же час – і вчителів, і інших учнів.
Батьки, розумійте і поважайте своїх дітей. Не думайте, що тільки вони в усьому винні, але не потрібно і всіх вчителів вважати деспотами. Допомагайте своїм дітям, коли це варто робити, але й не потрібно занадто опікувати їх.

Поки я писав цей маніфест, вже встиг закінчитись навчальний рік. Але ще відбулася така важлива річ, як карантин та дистанційна освіта. Так, по суті нічого не змінилося, ті проблеми, про які я написав, залишилися, але все одно були важливі відмінності, про які варто розповісти окремо.
Думаю, треба почати з того, що школа була зовсім не готова до такої форми навчання: перші два тижні були витрачені досить даремно, майже не було завдань. Ще не були прийняті якісь заходи для того, щоб продовжувати навчання під час карантину та ніхто не розумів в якому форматі це робити. Всі відпочивають, всім добре. В учнів нарешті досить часу для інших справ, а ті завдання, які з'являються, робляться миттєво. Незрозуміло тільки: куди це все відсилати на перевірку? Тільки через два тижня (!) для кожного класу (кажу про мою школу), з'являється папка на Google Диску, в якій є папки з завданнями з усіх предметів. Ці завдання з'являються поступово, деякі з них використовують сервіси для онлайн-тестів. Але, як виявилось, не у всіх учителів є Gmail та не у всіх завдань є чіткі дедлайни. І це спричинило купу проблем.
Як я й казав, спочатку завдання виконувались цілком спокійно. І ось – закінчується березень та з'являється проблема... Завдання починають ділиться на умовних два типи: перший – тести, твори, проекти, у яких є чіткий дедлайн і пошта, на яку це можна відіслати, другий – купа завдань, які здебільшого є збірниками вправ, у яких немає точної дати виконання і місця, куди їх треба відправити. Велика частина учнів роблять завдання з позначеним часом виконання, а ті, у яких його немає – роблять по можливості. Тільки у середині квітня всі вчителі різко активізувалися, нарешті зробивши собі Gmail та проставивши дати виконання всіх завдань. Це, звичайно, добре, тільки ось старих завдань зібралося досить багато. Додайте до цього ще он-лайн проекти і тести, які можна виконати тільки в певний період часу, а потім вони будуть недоступні. Через це повертаємось до звичної картини – у багатьох учнів зникає вільний час, вони витрачають купу своїх ресурсів, щоб виконати ці завдання, але все одно не встигають зробити їх всі. Деякі витрачають купу часу та сил на виконання величезної кількості завдань, інші – навпаки – практично нічого не роблять.

Крім формату викладання змінилися й взаємини учнів між собою та учителями. Мій клас, наприклад, дуже сильно згуртувалися, почали допомагати один одному і розумітися, хоча, звичайно, це вплинуло не на всіх. Взаємодії учнів і вчителів теж помінялися і теж в різні русла. З одними вчителями було дуже просто. Вони практично відразу відповідали, хвалили за виконані завдання і пояснювали, де учень помилився. Інші вчителі могли не відповідати на повідомлення до двох тижнів, від чого було незрозуміло – дійшло до них завдання чи ні, а на будь-яке повідомлення учнів, вони могли просто відповісти «добре», «ок» або «хорошо». В цілому, про дистанційне навчання складається двояка думка. Так, є великий плюс в тому, що клас став більш дружним і що з деякими вчителями вийшло знайти спільну мову, але все це перекреслює гігантська кількість завдань, для роботи з якими не створено відповідної системи, від чого кількість цих робіт повністю поглинало час і сили учнів.
Дуже сподіваюсь, що під час іншої спроби провести дистанційне навчання, будуть застосовані деякі зміни, такі як створення системи та платформи, на якій це навчання можна проводити. Треба позначити час, за який потрібно виконати завдання, створити розклад, за яким будуть проходити заняття і по-суті створити ту ж саму школу, тільки у домашніх умовах. Так, у вчителів вдома немає дошок та чогось для практики, але в самих школах деякі вчителі хімії замість того, щоб використовувати реагенти під час досліду, показують відео, бо для справжнього досліду немає можливості. Проблему з речами, які можна замінити різними відео – вирішено, але що робити з дошкою? Так, коли я розмовляв з однією вчителькою на тему дистанційного навчання, було підняте таке питання. Я вважаю, що замість дошки можна використовувати хоча б будь-який графічний редактор, хоча найкраще використовувати декілька програм, наприклад простий офісний пакет (такий як Microsoft Office). Крім цього, є онлайн-сервіси, більшість з яких є умовно безкоштовними. Але як це транслювати у реальному часі учням? Використовуючи різні сервіси для онлайн-спілкування та конференцій. Одним із таких сервісів є, наприклад, Discord. Це соціальна мережа, у якій можна створити сервер, у якому будуть об’єднані декілька чатів. Наприклад, якщо робити такий сервер для якогось класу, для кожного предмету можна створити по чату. Крім того, людям, які там будуть, можна видати ролі (для кожної людини на сервері їх може роздати адмін), за допомогою яких можна створити чат тільки для учнів чи тільки для вчителів. Ще у цій мережі можна проводити аудіо та відео дзвінки, під час яких можна транслювати свій екран іншим, не використовуючи при цьому сторонні програми. Максимальна кількість людей під час таких дзвінків – 25 чоловік. Найкращим варіантом буде використовувати декілька платформ під час такого спілкування. Декілька месенджерів, декілька хмарних сховищ, декілька програм для конференцій, бо бувають різні ситуації. Якщо щось з’явилось на Гугл Диску, то про це треба повідомити на декількох каналах зв’язку та відразу надати всі електронні пошти вчителів.

Як на мене, дистанційне навчання – дуже гарна ідея. Можна отримувати нові знання, находячись при цьому в комфортних умовах і працюючи у своєму темпі. Тільки треба покращити цю систему і настроїти учнів та вчителів на такі кардинальні зміни.